ОЙ, ЧИЇ Ж ТО ВОЛИ?

Ой, чиї ж то воли полем походили? 

Ой, то ж того козаченька, що ми втрьох любили. 

Одна полюбила, друга покохала,

А третя дівчинонька чарів готувала.

Чарів готувала, в гості закликала 

„Зайди, зайди, мій миленький, щось маю сказати!”

Зайшов він у хату та й сів на край столу, 

Вона ж йому на тарілку цілу перепілку. 

З*їв він крилечка, ще і з*їв стегенце, 

Заболіла голівонька, пече коло серця. 

ПІСНЯ ПРО ЯРИНУ.

 На горі стоїть хатина 

 Похилилася вона, 

В ній жила собі Ярина 

Одинока і сумна. 

Її люди розважали 

Скоро, скоро прийде син,

А Ярина говорила 

У бою загинув він. 

Раз у вечорі пізненько, 

Як заснуло все село,

До Ярини потихеньку 

Хтось постукав у вікно.

І Ярина відчиняє,

І питає: „Хто такий?”.

Увіходить на костилях, 

Ще й без правої руки.

Ярина так засмутилась,

І спитала: „Відкіля?” 

„Хіба ж, мамо, не впізнали

Свого сина Василя?” 

Заболіло в неї серце, 

Закипіла в грудях кров, 

І Ярина вже до сина

Не промовила і слов.

На горі стоїть хатина 

Похилилася вона, 

В ній жила собі Ярина

Одинока і сумна.

ОЙ, ВИЙДУ Я НА ДОЛИНУ,

 Ой, вийду я на долину

Подивлюся на калину.

А долина широка, калина висока,

Аж додолу гілля гнеться.

Під тією калиною 

Стояв козак з розвідною. 

Розвідная плаче, сльози проливає, 

Гірку долю проклинає. 

Ох, якби ж я була знала, 

Не йшла б заміж та гуляла, 

У рідного батька, у рідної неньки 

Як маківка процвітала.

Заміж вийти треба знати 

Пізно лягти, рано встати. 

Свекрусі годити, зовицю любити, 

Гірко на чужині жити. 

Ой, вийду я на долину 

Подивлюся на калину. 

А калина висока, долина широка, 

А я стою одинока. 

Ой, ти місяцю, а я зірка ясная,

Ой, ти місяцю, а я зірка ясная, 

Ой, ти парубок, а я дівка красная.

Ой, ти парубок, а я дівка красная. 

Ти в саду гуляв, я ж тобі коня пасла. 

Ой, пасла, пасла, з вечора до півночі, 

Упала роса на мої карі очі. 

Не так на очі, як на русую косу. 

Серце-козаче, віночка не доношу. 

ПІСНЯ ПРО МУСІЯ

 Ой ви, дядьку Мусію, чи бачили чудасію? 

Чи бачили чудака – багатого мужика? 

Як багатий мужик шилом травку косив. 

Гей, нуда-нуда-да, шилом травку косив.

Шилом травку косив, на віз голкою носив, 

Чубом коня запрягав, дубиною поганяв (2 рази).

В палець дерево загнав – кочергою витягав. 

Гей, нуда-нуда-да, кочергою витягав. 

А сусідова кобила по городу ходила, 

Гей, нуда-нуда-да, по городу ходила. 

По городу ходила – поросят наводила, 

Гей, нуда-нуда-да, поросят наводила. 

Поросята скрикочуть – вони їстоньки хочуть,

Гей, нуда-нуда-да, вони їстоньки хочуть.

Скрикотіли, скрикотіли, ізнялися й полетіли. 

Ізнялися полетіли та й на дуюові сіли.

Усі груші поїли, попадали, поколіли.

Гей, нуда-нуда-да, попадали, поколіли.

Ой ви, дядьку Мусію, чи бачили чудасію? 

Чи бачили чудака – ось такого мужика? 

ОЙ, У ПОЛІ ВЕРБА.

Ой, у полі верба, під вербою – вода.

Ой, там дівчина воду набирала 

Гарная, молода.

А дівча – від води, а козак – до води 

„Зажди, зажди, чорноброва, 

Дай коню води!” 

„Не великий ти пан, напій коня сам! 

Ранняя роса, а я стою боса, 

Ніженькам холодно!”

„Ой, дай Боже, неділі дождати, 

Чобіточки куплю!”

„Не купуй ти мені, а купуй сам собі! 

Є у мене батько, рідна мати, 

Та й куплять мені!” 

„Дівчино моя, сідай на коня! 

Та й поїдем у чистеє поле

До мого двора”.

„А у тебе двора та не ма, ні кола, 

Тільки стоїть один кущ калини, 

Та й та не цвіла!”

„Ой, дівчино моя, чи ж там була,

Що ти мені, молодому, 

Стида завдала!” 

„Ой не я там була, була менша сестра,

Вона ж мені всю правду сказала, 

Так, як би я сама!” 

БУЛА В МЕНЕ ПАРОВА МАШИНА. (КОВАЛЯ, КОВАЛЯ).

 Була в мене парова машина, 

А я її продала. 

А за тії гроші музики хороші 

Найняла, найняла

.

Ой, музики мої, ви заграйте мені

Коваля, коваля.

А коваль коваля через ножку валя 

Раз у раз, раз у раз.

Була в мене сіренька хустина, 

Та я її продала. 

А за тії гроші музики хороші 

Найняла, найняла. 

Було в мене червоне намисто,

Та я його продала.

А за тії гроші музики хороші 

Найняла, найняла. 

Ой, музики мої, ви заграйте мені 

Коваля, коваля.

А коваль коваля через ножку валя

Раз у раз, раз у раз. 

А мати ходить на курган

Коли весною зацвіте 

Трава в палаючих серпанках,

В степ на курган крутий іде 

Старенька, зморена журавка. 

В далекі обрії летять

Біляві марева туманів, 

А їй здається, ніби йдуть 

Сини – журавлики кохані.

Стомили крилоньки вони 

В курган лягли спочить від грому. 

Та вірить мати, що сини 

Колись повернуться додому. 

Туман як болі давніх ран 

Літами журно пропливає,

А мати ходе на курган, 

Синів ще й досі виглядає. 

ЗІЙШОВ МІСЯЦЬ НА ВКРАЇНУ

 Зійшов місяць на Вкраїну 

Та й знов за хмару закотивсь.

Він освітив усю долину, 

І знов за хмару закотивсь.

А в долині є хатина, 

А в хатині каганець горить, 

Там мати дочку навчає, 

Дочка заплакана сидить. 

„Ой, доню моя, доню, 

Ти в мене, зіронько, одна,

Не жди милого ти додому –

Його на світі вже нема”. 

КОЛО МЛИНА – КРЕМЕНИНА.

Коло млина – кременина 

Розцвіла калина. 

Задумала в саду спати 

Молода дівчина. 

Задумала в саду спати 

Поміж яблуньками. 

Щоб почути розмовоньку 

Поміж парубками. 

Піють півні, піють другі,

А курка сокоче.

Кличе мати вечеряти, 

А дочка не хоче. 

Ой, вечеряй, стара мати, 

Коли наварила, 

А вже ж мені, молоденькій, 

Вечеря не мила. 

ОЙ ВИШЕНЬКА-ЧЕРЕШЕНЬКА

Ой вишенька-черешенька, 

Чом ягід не родиш? 

Молодая дівчинонько, 

Чом гулять не ходиш? 

Ой, як мені ягід родить,

Як цвіт опадає?

Ой, як мені гулять ходить 

Як милий покидає. 

ПРОВОДЖАЛА МАТИ СИНА У СОЛДАТИ.

Проводжала мати 

Сина у солдати,

Молоду невістку 

В поле жито жати.

„Іди ж ти, невістко,

в поле жито жати, 

Та й не повертайся

До моєї хати” .

......................

Бросив козак сокиру 

Обняв тополину. 

Цілував як дружину 

Ще й малу дитину. 

СИРІ ДРОВА НЕ ГОРЯТЬ.

Сирі дрова не горять. 

Сирі дрова не горять. 

Пусти мати погулять.

Пусти мати погулять. 

Сирі дрова зайнялися, 

Сирі дрова зайнялися, 

„Іди, дочко, та й вернися, 

За ворота – та й вернися!”

Хіба ж, мамо, то гуляння (2) 

За ворота та й вертання!? (2).

Треба, мамо, так гуляти (2) 

Три дні дома не бувати! (2) 

На четвертий день прийшла (2)

Наїлася, та й пішла (2). 

ЇДУТЬ ХЛОПЦІ ПО ЛІЩИНУ

 Ех, люди їдуть по ліщину, 

Гей-я-гей 

Люди їдуть по ліщину.

А я їду по дівчину 

Сам.

Ех, люди їдуть з ліщиною,

Гей-я-гей 

Люди їдуть з ліщиною, 

А я їду з дівчиною 

Вдвох. 

Ех, питається батько сина

Гей-я-гей 

Питається батько сина:

„Скільки стоє ця дівчина

В нас?”

Ох, тобі, тату, не питати, 

Гей-я-гей, 

Тобі, тату, не питати: 

Скільки стоє треба дати. 

Нехай варить вечеряти

Нам. 

Ох, і наварила ж борщю з бобом

Гй-я-гей,

Наварила борщю з бобом.

Поставила перед лобом

„Їж!” 

Ой, наварила каші з просом 

Гей-я-гей 

Наварила каші з просом, 

Паоставила перед носом

„Їж!” 

А МАТИ ВИШИВАЛА РУШНИКИ.

А мати вишивала рушники 

Півнями і калиною край двору. 

І слалися доргами нитки 

Неначе журавлі в осінню пору. (2) 

Приходять і тепер в осінню пору

Ті рушники волошками розшиті.

І дивляться з них матерені очі

І чорнобривці росами умиті. 

Життя з них починається і доля

І зустріч, і кохання, і розлуки. 

І житні колоски із того поля 

Де сонце гладить материні руки. 

Як поїхав мій миленький на базар

Як поїхав мій миленький на базар, до рідні.

Купив мені черевики – ось вони, на мені! 

Щоб я його голубом звала, щоб я йому правду казала. 

Я не буду голубом звати і не буду правду казати.

Як поїхав мій миленький на базар, до рідні. 

Купив мені хустиночку – ось вона, на мені!

Щоб я його голубом звала, щоб я йому правду казала. 

Я не буду голубом звати і не буду правду казати.

Як поїхав мій миленький на базар, до рідні.

Купив мені, нагаєчку, ох вона ж по мені! 

Щоб я його голубом звала, щоб я йому правду казала.

Тепер буду голубом звати, та не буду правду казати! 

Добрий вечір, сусіденько

Добрий вечір, сусіденько, помагай біг.

Позич мені чоловіка хоч на два дні.

Дорагая сусідонько, не позичу 

Бо його за рік – за два не докличу. 

А позичу, сусідонько, граблі і коси,

Чоловіка не позичу скільки не проси. 

А ще можу позичити миски й ложки, 

Чоловіка не позичу ані трошки. 

А позичу, сусідонько, плуга й борони, 

Чоловіка не позичу – боже борони! 

Чоловіка не позичу, ні, не позичу, ні! 

Посилала мене мати

На вулиці музиченька грає,

 Мене мати гулять не пускає. 

 Ой, мати, мати, що ж ти наробила, 

Там Василь чекає, а ти не пустила. 

(На вулиці музиченька грає, 

Мене мати гулять не пускає. 

Ой, мамо, мамо, що його робити, 

Мабуть з Василечком хоче розлучити.)

Посилала мати до криниці:

„Іди доню, принеси водиці!”. 

Тільки з хати вийшла – Василя зустріла. 

А хіба ж я винна – нічка пролетіла. 

(Ой, люди добрі, що я веселенька, 

Я в цьому не винна, що нічка маленька).

Посилала мене в ранці мати:

„Іди, доню в поле жито жати!”. 

Сномика нажала – сіла спочивати,

Десь узяв Василько мені помагати.

Ой, мамо, мамо, що його робити, 

Мабуть з Василечком хочу розлучити.

Говорила мати, сварилася:

„В кого ж, доню, ти така удалася!?”

„Трішички у тебе, трішички у тата, 

А хіба ж я, мамо, в цьому винувата!?” 

ОЖЕНИВСЯ МИЛЕНЬКИЙ

 Оженився мій миленький 

Та взяв мене молоденьку.

А зозуля все кує. 

Мажу сіни, мажу хату. 

Не навчила мене мати.

 А зозуля все кує.

Хліб печу, а він гливкий, 

Борщ варю, а він гіркий. 

А зозуля все кує.

Кури хату замітають, 

Хлопці в вікна заглядають.

А зозуля все кує. 

ПІСНЯ ПРО КОВАЛЯ

 Ой, ковалю, коваль, коваленько

Чом не куєш заліза тоненько?

Чи у тебе заліза немає? 

Чи у тебе сталі не хватає? 

Єсть у мене заліза вдоволі, 

Є у мене дівка до любові.

Вона мені дитя народила,

Вона ж мені лиха наробила. 

Вона ж мені лиха наробила –

Моє дитя в криниці втопила. 

Щоб криниця до дна вимерзала, 

Щоб те дитя наверх не зринало. 

Були в мене у коморі гроші.

Були в мене у коморі гроші. 

Були в мене у коморі гроші. 

Ти пив і я пила, ти казав, а я носила, 

 Я носила гроші для Альоші. 

Були в мене у коморі груші. 

Були в мене у коморі груші.

Ти пив і я пила, ти казав, а я носила, 

Я носила груші для Андруші. 

Були в мене у коморі сливи. 

Були в мене у коморі сливи. 

Ти пив і я пила, ти казав, а я носила, 

Як були ми молоді й щасливі. 

Ой у полі жито стелиться низенько.

Ой у полі жито стелиться низенько.

Добре тому жити, що любов близенько.

А моє кохання в зеленім садочку

Сивим конем грає тай у холодочку. 

Сивим конем грає – мальована бричка.

Люблять мене хлопці, що я невеличка. 

Що я невеличка та ще й небагата 

В мене кавалерів завжди повна хата. 

Завжди повна хата та ще й повні сіни. 

В мене кавалери повсігда красиві. 

Ой у полі вітер віє

Ой у полі вітер віє,

А жито половіє. 

Ой козак дівчину та вірненько любить

Та занять не-е посміє. 

Ой того ж він не займає,

Що сватати має, 

Ой того він тай не горнеться, 

Що славоньки боїться.

Летів орел через сад зелений

Летів орел через сад зелений 

Тай став калину клювать. 

Любив козак молоду дівчину 

Та й став її забувать.

Вона його, сволоч, отроїла 

Та й стала його питать:

«Ой ти милий, розлюбимий, 

Ой де ж тебе поховать?» 

«Поховай же мене, розлюбима,

Де сходяться три шляхи: 

Один в Київ, другий у Полтаву, 

Третій в самую Москву» 

Накриточка молода

Та ще сонце не зайшло,

як зробилась темнота. 

Та нещаслива та дівчина, 

котра любить козака.

Котра любить козака

та козак сяде та поїде – остаюся я сама.

Остаюся я сама та остаюся я сама – 

ні дівчина, ні вдова.

Ні дівчина, ні вдова –

Накриточка молода. 

Летів орел сизокрилий.

Летів орел сизокрилий.

Вой-да скажи правдоньку, де мой милий?

А твой милий на работе.

Вой-да у литейному заводі. 

А він робе – виробляє. 

Вой-да мідні трубоньки виливає.

Пройшла паронька по заводу. 

Вой-да пішла славонька по народу. 

Пішла славонька по народу. 

Вой-да на ту дівчину, що без роду. 

ЇДУТЬ ДІВКИ НА БАЗАР

ЇДУТЬ ДІВКИ НА БАЗАР

Їдуть на возі дівки на базар, 

Качки і кури – оце їх товар.

Дівки біляві, гарні, кучеряві 

Їдуть – їдуть на базар. 

Пісні дівчата кричать голосні,

Що женихи їх там ждуть запасні: 

Хлопці чорняві, хлопці кучеряві

І не жонаті – холості!

Їдуть на возі дівки на базар. 

Пісня і мрія – оце їх товар. 

Що ви везете, що ви привезете,

Що привезете ви назад? 

ОЙ ХМЕЛЮ МІЙ, ХМЕЛЮ

ОЙ ХМЕЛЮ МІЙ, ХМЕЛЮ 

Ой хмелю мій, хмелю, 

Хмелю зелененький. 

Де ж ти хмелю зиму зимував, 

Що й не розвивався? 

Зимував я зиму, зимував я другу.

Зимував я в лузі на калині, 

На самій, самій вершині. 

Ой сину мій, сину, 

Сину молоденький. 

Де ж ти сину нічку ночував, 

Що й не роззувався? 

Ночував я нічку, ночував я другу, 

Ночував я у тії вдовиці, 

Що сватати буду.

ЖУРАВЛІ

ЖУРАВЛІ 

В синім небі осінні поради. 

Журавлі, журавлі, журавлі.

Може бути якраз вони сядуть

У твоєму далекім селі. 

Журавлі, друзі милі, хороші, 

Якщо будете в тому краю, 

То не в службу, а в дружбу вас прошу, 

Відшукайте дівчину мою. 

І як вечір багряно–рожевий 

Розіллється в пітьмі голубій, 

Передайте привіт ви від мене 

Журавлиною піснею їй. 

По той бік гора, а по той друга

По той бік гора, а по той друга, 

А між тими крутими горами сходила зоря. 

Ой то не зоря, ой то не ясна, 

Ой то ж моя молода дівчина по воду пішла.

А я за нею, як за зорею, 

Сивим конем понад синім морем. 

ПОНАД ЛУГОМ ЗЕЛЕНЕНЬКИМ

ПОНАД ЛУГОМ ЗЕЛЕНЕНЬКИМ 

Понад лугом зелененьким, 

Понад лугом зелененьким

Брала вдова льон дрібненький.

Вона брала–вибирала, 

Вона брала–вибирала, 

Тонкий голос подавала. 

Там Василько сіно косе, 

Там Василько сіно косе, 

Тонкий голос переносе. 

На дубовий стіл схилився, 

На дубовий стіл схилився, 

Тяжко–важко зажуривя. 

Чого синку не веселий, 

Чого синку не веселий, 

Чого не п’єш, не гуляєш?

Дозволь, мати, вдову брати,

Дозволь, мати, вдову брати, 

Тоді буду пить, гуляти. 

Не дозволю вдову брати, 

Не дозволю вдову брати, 

Вдова вміє чарувати. 

Вдова вміє чарувати. 

Чарувала мужа свого, 

Чарувала мужа свого, 

Причарує й сина мого. 

Причарує й сина мого. 

ЗЕЛЕНИЙ ДУБОЧЕК

ЗЕЛЕНИЙ ДУБОЧЕК

Зелений дубочок на яр похилився, 

Молодий козаче, чого зажурився? 

Чи воли пристали, чи з дороги збився? 

Воли не пристали, з дороги не збився. 

Любив три дівчини тай не оженився. 

Одну дівчиноньку засватали люди,

Другу дівчиноньку розраяли люди, 

А третя дівчина сама не схотіла. 

ОЙ ГАЛОЧКИ ЧУБАРОЧКИ

ОЙ ГАЛОЧКИ ЧУБАРОЧКИ

Ой галочки чубарочки, підніміться в гору.

Молоденькі некрутики, поверніться додому.

Ми б і раді вернутися – Майор не пускає.

Гей-гей, гей-гей! Майор не пускає. 

Не так майор, не так майор, як майора мати, 

вона хоче нашими кістками містки будувати. 

А нашою червоною кровю Річки наповняти.

Гей-гей, гей-гей! Річки наповняти.

ЯК ПОЇХАВ САВРАДИМ

ЯК ПОЇХАВ САВРАДИМ 

Як поїхав Саврадим у поле орати, 

Його жінка Саврадимка – до корчми гуляти.

Гуляла, гуляла, трохи напилася,

Наварила борщу, каші – в поле потряслася.

Ходила, блукала, милого шукала.

Сіла собі в Берестечку тай повиїдала.

Їла чи не їла – попросила пити, 

А він її запрягає – їде волочити. 

Випрягає з борони – запрягає в рало. 

Птр-р-р! стій моя люба – ще додому рано! 

Випрягає з рала – запрягає в бричку.

Оце тобі моя мила за такую звичку. 

ТРИ КРИНИЧЕНЬКИ

ТРИ КРИНИЧЕНЬКИ

Ой у полі три криниченьки. 

Любив козак три дівчиноньки: 

Чорнявую та білявую,

Третю руду препоганую. 

Я чорнявую люблю

До білявої залицяюся,

А з третьою препоганою,

Мабуть, піду розпрощаюся. 

Половина тих садків цвіте, 

Що так рано осипаються. 

Не всі дівки ідуть заміж, 

Що любляться та кохаються.

ЧЕРВОНА РУЖА

ЧЕРВОНА РУЖА

Ой піду я лугом стежкою в’юнкою, 

Де червоні ружі, як мої літа. 

Там живе коханий, серденьком обраний, 

Що мене так ніжно пригорта. 

Зав’яжу йому я русою косою 

Срібні карі очі, щоб одну кохав.

Тільки ружа знає, що серденько крає,

Як одній мені він присягав. 

За вечірнім кругом сонечко сідає 

І туман спливає в голубу росу. 

На життя красиве, на любов щасливу 

Я червону ружу принесу.


Тільки ружа знає
Як серденько крає,
Як мені навік він
Присягавсь.

А В ПОЛІ БЕРЕЗА

А В ПОЛІ БЕРЕЗА

А в полі береза, а в полі кудрява,

Хто йде не минає – березу ламає.

Хто йде не минає – березу ламає.

Горе тому жити, хто щастя не має.

Вийду за ворота – трава зеленіє.

За хорошим мужем жена молодіє.

За хорошим мужем жена молодіє.

А за недобрим мужем з личенька марніє.

У ЛУЗІ ОЗЕРЕЧКО

У ЛУЗІ ОЗЕРЕЧКО

Ой у лузі озеречко,

Там плавало відеречко –

Соснові тростя, дубове денце.

Не цурайся, моє серце.

А як будеш цуратися,

Будуть люди сміятися.

Вийди, дівчино, вийди, кохана,

Поговоримо з тобою.

Ой рада б я виходити,

З тобою, милий, говорити.

Лежить нелюб на правой ручке,

Я боюся розбудити.

Ой, дівчино моя люба,

Одвернися від нелюба,

Буду стріляти, буду влучати

С під зеленого дуба.

Ой чи влучиш, чи не влучиш,

Тільки жизнь мою розлучиш.

ТУМАН ЯРОМ, ДОЛИНОЮ

ТУМАН ЯРОМ, ДОЛИНОЮ

Туман яром, туман яром,

Мороз долиною, мороз долиною

Та мороз долиною.

Ой насправді та насправді

Живеш з дівчиною.

Хоч по правді та по правді

Треба з нею жити.

Один місяць сходе,

А другий заходе.

Козак до дівчиноньки –

Ге-е-ей ! – щовечора ходе.

Не ходи козаче, не ходи до мене,

Бо любов не вірная –

Ге-е-ей ! – не візьмеш ти мене.

У ГАЮ КРИНИЦЯ

У ГАЮ КРИНИЦЯ

У гаю під кручею криниця,

Там вода холодна ключова,

Там дівчина гарна білолиця

Про любов та молодість співа.

На весні вона там брала воду

З нових відер хлюпалась вода

Хлопці поверталися з походу

Натягали коням повода.

Хлопці поверталися з походу,

Усміхнулась лагідно до них,

гарними очима привітала,

напоїла коней вороних.

Від’їжджав, просив, щоб не скучала,

Руку тиснув – дальня моя путь

І тоді, як восени приходять,

Я вернусь, про мене не забудь.

У гаю, де трави процвітають

Довго–довго будемо ми жить

І осіннім золотистим ранком

Над криницею береза зашумить.

ЗОРЯ ВЕЧІРНЯЯ

ЗОРЯ ВЕЧІРНЯЯ

Зоре вечірняя світи не погасай,

Вийди коханая до мене в темний гай.

А я виходила та не діждалася,

Забрали милого, а я осталася.

Повезли милого понад березами,

А я облилася дрібними сльозами.

Зоре вечірняя, світи не погасай,

Більше не вийду я до тебе в темний гай.

ТІТКА МАРІЯ

ТІТКА МАРІЯ

ЗАГУБИЛАСЬ СТЕЖИНА В ЗАВІЇ,

ЗАХОВАЛАСЬ В ЗЕЛЕНЕ ТЛО.

ДЕ ЖИВЕ ТЕПЕР ТІТКА МАРІЯ,

ДОБРА ЖІНКА НА ВСЕ СЕЛО?

ЗНАЛА ТРАВИ, ЗБИРАЛА КВІТИ,

ПІСЕНЬ СПІВАТИ ХОДИЛА.

ЙШЛИ ДО НЕЇ ДОРОСЛІ І ДІТИ,

ВІДЧУВАЛИ ДОБРА В НІЙ СИЛУ.

А ВОНА ВСІХ ВІТАТИ РАДА,

ЗАСПІВАЄ – ЗАГОЇТЬСЯ РАНА,

ЯКЩО КОМУСЬ ЗАВДАНО ШКОДИ,

АБО ДУШУ ХТО ВРАЗИВ ОБМАНОМ.

ЗАСПОКОЇТЬ, СЛОВОМ ЗІГРІЄ,

ВІДЖЕНЕ НЕСПОДІВАНЕ ЗЛО

ДЕ ЖИВЕ ТЕПЕР ТІТКА МАРІЯ,

ДОБРА ЖІНКА НА ВСЕ СЕЛО?