ОЙ, ЧИЇ Ж ТО ВОЛИ?

Ой, чиї ж то воли полем походили? 

Ой, то ж того козаченька, що ми втрьох любили. 

Одна полюбила, друга покохала,

А третя дівчинонька чарів готувала.

Чарів готувала, в гості закликала 

„Зайди, зайди, мій миленький, щось маю сказати!”

Зайшов він у хату та й сів на край столу, 

Вона ж йому на тарілку цілу перепілку. 

З*їв він крилечка, ще і з*їв стегенце, 

Заболіла голівонька, пече коло серця. 

ПІСНЯ ПРО ЯРИНУ.

 На горі стоїть хатина 

 Похилилася вона, 

В ній жила собі Ярина 

Одинока і сумна. 

Її люди розважали 

Скоро, скоро прийде син,

А Ярина говорила 

У бою загинув він. 

Раз у вечорі пізненько, 

Як заснуло все село,

До Ярини потихеньку 

Хтось постукав у вікно.

І Ярина відчиняє,

І питає: „Хто такий?”.

Увіходить на костилях, 

Ще й без правої руки.

Ярина так засмутилась,

І спитала: „Відкіля?” 

„Хіба ж, мамо, не впізнали

Свого сина Василя?” 

Заболіло в неї серце, 

Закипіла в грудях кров, 

І Ярина вже до сина

Не промовила і слов.

На горі стоїть хатина 

Похилилася вона, 

В ній жила собі Ярина

Одинока і сумна.

ОЙ, ВИЙДУ Я НА ДОЛИНУ,

 Ой, вийду я на долину

Подивлюся на калину.

А долина широка, калина висока,

Аж додолу гілля гнеться.

Під тією калиною 

Стояв козак з розвідною. 

Розвідная плаче, сльози проливає, 

Гірку долю проклинає. 

Ох, якби ж я була знала, 

Не йшла б заміж та гуляла, 

У рідного батька, у рідної неньки 

Як маківка процвітала.

Заміж вийти треба знати 

Пізно лягти, рано встати. 

Свекрусі годити, зовицю любити, 

Гірко на чужині жити. 

Ой, вийду я на долину 

Подивлюся на калину. 

А калина висока, долина широка, 

А я стою одинока. 

Ой, ти місяцю, а я зірка ясная,

Ой, ти місяцю, а я зірка ясная, 

Ой, ти парубок, а я дівка красная.

Ой, ти парубок, а я дівка красная. 

Ти в саду гуляв, я ж тобі коня пасла. 

Ой, пасла, пасла, з вечора до півночі, 

Упала роса на мої карі очі. 

Не так на очі, як на русую косу. 

Серце-козаче, віночка не доношу. 

ПІСНЯ ПРО МУСІЯ

 Ой ви, дядьку Мусію, чи бачили чудасію? 

Чи бачили чудака – багатого мужика? 

Як багатий мужик шилом травку косив. 

Гей, нуда-нуда-да, шилом травку косив.

Шилом травку косив, на віз голкою носив, 

Чубом коня запрягав, дубиною поганяв (2 рази).

В палець дерево загнав – кочергою витягав. 

Гей, нуда-нуда-да, кочергою витягав. 

А сусідова кобила по городу ходила, 

Гей, нуда-нуда-да, по городу ходила. 

По городу ходила – поросят наводила, 

Гей, нуда-нуда-да, поросят наводила. 

Поросята скрикочуть – вони їстоньки хочуть,

Гей, нуда-нуда-да, вони їстоньки хочуть.

Скрикотіли, скрикотіли, ізнялися й полетіли. 

Ізнялися полетіли та й на дуюові сіли.

Усі груші поїли, попадали, поколіли.

Гей, нуда-нуда-да, попадали, поколіли.

Ой ви, дядьку Мусію, чи бачили чудасію? 

Чи бачили чудака – ось такого мужика? 

ОЙ, У ПОЛІ ВЕРБА.

Ой, у полі верба, під вербою – вода.

Ой, там дівчина воду набирала 

Гарная, молода.

А дівча – від води, а козак – до води 

„Зажди, зажди, чорноброва, 

Дай коню води!” 

„Не великий ти пан, напій коня сам! 

Ранняя роса, а я стою боса, 

Ніженькам холодно!”

„Ой, дай Боже, неділі дождати, 

Чобіточки куплю!”

„Не купуй ти мені, а купуй сам собі! 

Є у мене батько, рідна мати, 

Та й куплять мені!” 

„Дівчино моя, сідай на коня! 

Та й поїдем у чистеє поле

До мого двора”.

„А у тебе двора та не ма, ні кола, 

Тільки стоїть один кущ калини, 

Та й та не цвіла!”

„Ой, дівчино моя, чи ж там була,

Що ти мені, молодому, 

Стида завдала!” 

„Ой не я там була, була менша сестра,

Вона ж мені всю правду сказала, 

Так, як би я сама!” 

БУЛА В МЕНЕ ПАРОВА МАШИНА. (КОВАЛЯ, КОВАЛЯ).

 Була в мене парова машина, 

А я її продала. 

А за тії гроші музики хороші 

Найняла, найняла

.

Ой, музики мої, ви заграйте мені

Коваля, коваля.

А коваль коваля через ножку валя 

Раз у раз, раз у раз.

Була в мене сіренька хустина, 

Та я її продала. 

А за тії гроші музики хороші 

Найняла, найняла. 

Було в мене червоне намисто,

Та я його продала.

А за тії гроші музики хороші 

Найняла, найняла. 

Ой, музики мої, ви заграйте мені 

Коваля, коваля.

А коваль коваля через ножку валя

Раз у раз, раз у раз. 

А мати ходить на курган

Коли весною зацвіте 

Трава в палаючих серпанках,

В степ на курган крутий іде 

Старенька, зморена журавка. 

В далекі обрії летять

Біляві марева туманів, 

А їй здається, ніби йдуть 

Сини – журавлики кохані.

Стомили крилоньки вони 

В курган лягли спочить від грому. 

Та вірить мати, що сини 

Колись повернуться додому. 

Туман як болі давніх ран 

Літами журно пропливає,

А мати ходе на курган, 

Синів ще й досі виглядає. 

ЗІЙШОВ МІСЯЦЬ НА ВКРАЇНУ

 Зійшов місяць на Вкраїну 

Та й знов за хмару закотивсь.

Він освітив усю долину, 

І знов за хмару закотивсь.

А в долині є хатина, 

А в хатині каганець горить, 

Там мати дочку навчає, 

Дочка заплакана сидить. 

„Ой, доню моя, доню, 

Ти в мене, зіронько, одна,

Не жди милого ти додому –

Його на світі вже нема”. 

КОЛО МЛИНА – КРЕМЕНИНА.

Коло млина – кременина 

Розцвіла калина. 

Задумала в саду спати 

Молода дівчина. 

Задумала в саду спати 

Поміж яблуньками. 

Щоб почути розмовоньку 

Поміж парубками. 

Піють півні, піють другі,

А курка сокоче.

Кличе мати вечеряти, 

А дочка не хоче. 

Ой, вечеряй, стара мати, 

Коли наварила, 

А вже ж мені, молоденькій, 

Вечеря не мила.