На горі стоїть хатина
Похилилася вона,
В ній жила собі Ярина
Одинока і сумна.
Її люди розважали
Скоро, скоро прийде син,
А Ярина говорила
У бою загинув він.
Раз у вечорі пізненько,
Як заснуло все село,
До Ярини потихеньку
Хтось постукав у вікно.
І Ярина відчиняє,
І питає: „Хто такий?”.
Увіходить на костилях,
Ще й без правої руки.
Ярина так засмутилась,
І спитала: „Відкіля?”
„Хіба ж, мамо, не впізнали
Свого сина Василя?”
Заболіло в неї серце,
Закипіла в грудях кров,
І Ярина вже до сина
Не промовила і слов.
На горі стоїть хатина
Похилилася вона,
В ній жила собі Ярина
Одинока і сумна.
Комментариев нет:
Отправить комментарий