А мати ходить на курган

Коли весною зацвіте 

Трава в палаючих серпанках,

В степ на курган крутий іде 

Старенька, зморена журавка. 

В далекі обрії летять

Біляві марева туманів, 

А їй здається, ніби йдуть 

Сини – журавлики кохані.

Стомили крилоньки вони 

В курган лягли спочить від грому. 

Та вірить мати, що сини 

Колись повернуться додому. 

Туман як болі давніх ран 

Літами журно пропливає,

А мати ходе на курган, 

Синів ще й досі виглядає.